Ариель Коен : США повинні навчитися домовлятися, але Обама цього не розуміє

До Багдада підступає угрупування радикалів-суннітів Ісламська держава Іраку і Леванта. Хто це такі? Відбрунькувалися від Аль-каиди. До недавнього часу воювали все більше в Сирії. Але звідти їх вибив Башар Асад, і вони рвонули в Ірак. Ісламісти не визнають межі держав, прокреслених частенько ще європейськими колонізаторами. У планах — створення єдиної ісламської держави на території Сирії, Лівану, Ізраїлю, Йорданії, Палестини, Єгипту, Туреччини і навіть Кіпру. Біженців — десятки тисяч. У Багдаді — евакуація дипломатів. Вже пали Мосул і Тикрит. У останньому випадку йдеться про рідне місто Саддама Хуссейна.

Що варто пам’ятати про Саддама, чий режим ліг під ударами американських військ? Саддам був суннітом. Звичайно, з одного боку, можна сказати, що в його светско-военно-однопартийном державі це була умовність. Умовність, та не зовсім. Поки був Саддам, мусульмани-шиїти там були на других ролях, хоча і були у більшості. А ще саме шиїти — правлячі мулли сусіднього Ірану. Для Росії це — важкі парламентери, але знайомі сусіди. Є регулярний рейс Москва — Тегеран, є посольство Росії в Тегерані, є АЕС у Бушере — багато чого є.

А що Іран для Америки? Америка ще тільки збирається провести з іранцями перші прямі переговори після майже 40 років взаємних проклять, за які Іран встиг і ядерною програмою обзавестися, і стати країною, від якої тепер залежить сама Америка. Тому американці, опинившись в Іраку і зіткнувшись з реаліями, намагалися створити хоч якусь, але коаліцію з тамтешніх шиїтів і суннітів, щоб іракські шиїти не перекинулися до іранських. Але варто було американцям піти, шиїти вигнали суннітів з влади. Ось сунніти і збунтувалися. Але тепер на їх прапорах — вже не Саддам, а хай і прочитання сунніта, але радикального ісламу. Хто ж їх зупинить?

Барак Обама заявив, що ніякої нової військової кампанії не буде. Іракці повинні самі розібратися з ситуацією, — сказав він. Але правлячі в Іраку шиїти самі можуть і не впорається, тобто звернуться по допомогу до Ірану. Хто б думав?! Війська в Ірак вводив не Обама, а Буш. Обама прийшов до своєї першої перемоги на виборах під гаслом відходу з Іраку. Але як він пішов? На сторінках авторитетного на заході журналу Foreign Affairs шанований американський професор Рендлл Швелера з Університету Огайо написав: Схоже, світ більше не матиме над собою потужної наддержави або групи наддержав, що підтримують в нім порядок. І радіти нічому. Швелер продовжує: Міжнародна політика більше не буде прив’язана до якогось загального якоря, вона прийде до системи безладнішої.

В зв’язку з цим з усіх інших цікавих публікацій варто виділити статтю в журналі Forbes американського політолога Ариеля Коена, директора International Market Analysis, провідного експерта вашингтонського фонду Спадщина Відхід США з Іраку зірвав кришку з вируючого котла протиріч сунніт-шиїтів. Війна, можливо, пом’якшить позицію США на переговорах з іранської ядерної програми і збільшить вплив Тегерана у Багдаді, тому як діватися уряду шиїтів більше нікуди. Про своє бачення ситуації в Іраку Ариель Коен розповів в інтерв’ю Вістям в суботу.

— Я побачив Вашу думку в статті про те, що Росія і Китай на Близькому Сході не можуть замінити Сполучені Штати. Спочатку усі були, як тепер з’ясовується, цілком виправдано проти американського вторгнення в Ірак, потім був парадоксальний момент, коли говорилося, що не варто американцям занадто швидко йти з Іраку, тому що невідомо, що вийде. І ось вийшло. Чи не поспішила Америка з відходом з Іраку?

— Я зараз у Вашингтоні в меншості. Але я наслідую мудру думку Володимира Володимировича Путіна, що не треба оголошувати дати відходу з країн, в яких ти проводиш військові операції, щоб місцеві жителі, по-перше, підготувалися до того, що їм приймати країну назад, а по-друге, щоб погані хлопці — Путін говорив про Талібан в Афганістані — не сиділи тихо і не чекали, поки звідти хтось піде, а потім накинулися, як зграя скажених собак, на мирне населення. Основна сила організації Ісламська держава Іраку і Леванта прийшла з Сирії. Вона воювала там проти Асада. І тепер бійці цієї організації воюють проти американських союзників в Іраку. Виходить парадокс: тут вони воюють проти Асада, якого Америка мочить.

— І на американські гроші. Виходить, вони воюють проти недавніх союзників — американців. Негарний парадокс.

— На півночі Сирії вони воювали дуже серйозно. Я написав у своїй статті в російському Forbes, що може виникнути парадоксальна ситуація, коли американці наносять авіаудари проти радикальних угрупувань суннітів Ісламської держави Іраку і Леванта, а в цей час по землі рухаються ударні угрупування Аль-Кудс, варта іранської революції. Якщо відбувається повна разморозка — зараз це виглядає так, що починається розморожування американо-іранського конфлікту, — це означає, що в Європу раніше або пізніше прийде іранський газ, а ось для Росії це буде зовсім погано, тому що у Ірану величезні запаси газу і величезне бажання продати його якнайскоріше, щоб відновити економіку. У них дуже скрутне економічне становище. І головним конкурентом тут може стати Росія.

— Але нинішні іракські неподобства вже підняли ціну на нафту. Так що виходить, що Сполучені Штати мимоволі працюють на Росію. Також майже 40 років не було стосунків із США. Іранці останніми роками, це було видно, дуже хотіли двосторонніх стосунків з Америкою, щоб вийти з формату шестибічних переговорів, в яких як-небудь росіяни, європейці іранців непогано знали. І ось якщо зараз іранці вийдуть на двосторонні переговори, наскільки ще затягнуться переговори у тому числі з іранської ядерної програми, які, виходить, до певної міри розпочнуться з нуля? І це — погана новина, безумовно.

— По-перше, це змусить Америку йти на великі поступки за ядерною програмою, а її не хоче ніхто, включаючи Росію. По-друге, це ще далі підірве стосунки Сполучених Штатів зі своїми фундаменталістами-союзниками суннітів, такими як Саудівська Аравія, Катар. По-третє, це ще погіршить і без того непрості стосунки між Ізраїлем і Сполученими Штатами.

— Абсолютно очевидно, що політика Сполучених Штатів, адміністрація Обами на Україні посварила Вашингтон і Москву. Довгождане виведення американських військ з Іраку, але той факт, що Ірак упущений, штовхає Обаму до певної міри в обійми іранців і сварить його з традиційними союзниками-суннітами в Саудівській Аравії, з традиційними союзниками в Ізраїлі. Виходить, що зовнішня політика Обами зайшла у безвихідь. Виходить, що заклик генсека ООН, що в зв’язку з цим прозвучав, до Російської Федерації і Сполучених Штатів як до двох найпотужніших ядерних держав, повернутися в процес взаємодії по Сирії підвисає?

— Якщо Росія і Сполучені Штати нарешті зрозуміють, що поганий світ кращий за прохолодну війну, тоді можна співпрацювати і по Сирії, і з низки інших питань, можливо, навіть і по Іраку. А так виходить, що єдині, хто виграв від усього цього — курди.

— Якщо дивитися на дії Обами, будь то відносно Іраку, Ірану або України, то виникає враження, що їм рухають не принципи і навіть не національні інтереси, а внутрішньоамериканська політична кон’юнктура, де йому, демократові, треба довести і своїй партії, і особливо республіканцям, які звинувачують його в тому, що він недостатньо крутий(не такий крутий, як Путін), що він насправді крутий. Є зараз цей момент в американській зовнішній політиці?

— Обама не приймає провідну роль Сполучених Штатів у світі. Крутизна буває як реакція на проколи, на провали, на кризи. Але Обама хоче, щоб Сполучені Штати перестали грати квазіімперіалістичну роль у світі. Вороги Сполучених Штатів називають це американською імперією. Обама хоче, щоб це якось розсмокталося, щоб Сполучені Штати стали звичайною державою. Але в тій системі, яка побудована після Другої світової війни, це ніяк не виходить. Або усю систему доведеться ламати з великою кров’ю, або Америка повинна продовжувати грати досить важливу роль. Це не означає, що Америка повинна когось нагинати. Звичайно ж, вона повинна домовлятися. Але Обама цього не розуміє. Обама вважає, що Америка повинна стати, скажімо так, Францією, а цього не буде.

— Але це виходить ситуація якоїсь повної незрозумілої речі : ні два ні півтора. Світу потрібна сильна Америка, а ми такий не спостережуваний.

— Євгеній Максимович Примаков саме це і сказав, що світу потрібна сильна Америка, не треба на ній ставити хрест. А ось хто поставив хрест більше — Обама або Путін — це хороше питання.

Comments are closed.